Остеосаркома! ДОПОМОЖІТЬ! Моя донька Наталія потребує підтримки.

Біль у коліні

Наприкінці минулого року моя донька Наталія почала скаржитися на біль у коліні. Спочатку здавалося, що це щось дрібне: перенавантаження, незначна травма, щось, що мине само собою. Однак біль не вщухав.

Згодом з’явилося занепокоєння, нові обстеження та візити до лікарів. Кожен із них мав принести полегшення, але приносив лише дедалі більшу напругу.

Нарешті ми почули діагноз, який зупинив весь світ: остеосаркома. Пухлина правої гомілкової кістки з метастазами в легені.

Лікування та подальші плани

Сьогодні Наталія проходить курс хіміотерапії.

На неї чекає ще один важливий крок: операція на нозі та імплантація ендопротеза, запланована на липень 2026 року. Після неї планується продовжити хіміотерапію. На жаль, під час лікування виникли ускладнення: двосторонні вогнищеві ураження в легенях.

Сестра і брат

У Наталії є старший брат Куба, який страждає на церебральний параліч. Їхні стосунки — особливі.

Куба дуже любить свою сестру. Коли Наталія в лікарні, він часто про неї запитує, а коли вона повертається, все змінюється. У його очах з’являється радість, яка говорить більше, ніж будь-які слова.

Життя в Англії

До хвороби життя нашої родини минало в Англії. Там ми з чоловіком працювали, там Наталія ходила до школи, готувалася до іспитів і подавала документи до коледжу. Здавалося, що все йде своїм спокійним, запланованим шляхом. Діагноз змінив усе.

Повернення до Польщі

Ми вирішили повернутися до Польщі на час лікування.

У нас тут не було власного будинку, але величезну підтримку нам надала родина. Ми оселилися у тітки.

Сьогодні наше життя — це поїздки до Варшави на хіміотерапію. 135 кілометрів в один бік, дорога, сповнена втоми, надії та тиші, в якій вміщується все те, що неможливо висловити словами.

Коні, екскурсії та друзі

До хвороби Наталія була дуже активною підліткою. Вона обожнювала коней. Верхова їзда та догляд за власним конем були для неї чимось більшим, ніж просто хобі. Це були особливі стосунки, відповідальність і простір, у якому вона відчувала себе по-справжньому собою.

Вона також обожнювала поїздки з татом. Вітер, дорога та спільні моменти, які надовго залишаються в пам’яті. А ще велосипед, який давав їй відчуття свободи, ніби світ завжди був на відстані витягнутої руки.

Вдома залишалися спокійніші захоплення: малювання, рукоділля, дрібнички, створені руками та уявою. А між усім цим були друзі: звичайні зустрічі, розмови, просто спільне проведення часу без особливого приводу.

Прошу про підтримку

Сьогодні наше повсякденне життя — це не лише боротьба за здоров’я Наталії, а й величезні витрати, які з кожним тижнем стають дедалі більшим тягарем. Тому ми звертаємося до вас із проханням про підтримку. Кожна допомога — це для нас крок назустріч одужанню Наталії.